По-перше, великі та громіздкі парові двигуни потребували чималих площ для встановлення, що було не під силу багатьом власникам невеликих майстерень та підприємств. Такі агрегати вимагали наявності в штаті працівників для їх обслуговування, а також постійної уваги до питання пального. Власники, зацікавлені в ефективному веденні бізнесу, почали шукати альтернативи, оскільки парові машини не могли задовольнити їх потреби у мобільності та компактності.
У той час уже існували експерименти з використанням газу в якості пального для двигунів, хоча вони часто закінчувалися невдачами. Проте в кінці XVIII століття французький інженер Філіп Лебон розпочав серйозні дослідження у цій сфері. Лебон експериментував з отриманням нових хімічних сполук та врешті-решт знайшов спосіб отримувати газ з тирси кам'яного вугілля за допомогою високої температури без доступу повітря.
Отриманий газ Лебон вперше використав у 1801 році для освітлення готелю «Севіньє», де його відкриття отримало широке визнання. Завдяки своїм перевагам, нове джерело енергії почало активно використовуватися не лише для освітлення, а й для обігріву приміщень. Проте сам Лебон не зупинився на досягнутому і мріяв створити легкий двигун, який працював би на світильному газі. На жаль, його мрія не здійснилася через ранню смерть.
Лише через кілька десятиліть після смерті Лебона, роботи над газовим двигуном продовжив Жан Етьєн Ленуар. Цей француз бельгійського походження був талановитим самоуком, який здобував знання, спостерігаючи за обговореннями промисловців у ресторанах. Пройшовши шлях від офіціанта до власника майстерні, Ленуар усвідомив потребу у компактному та легкому двигуні, що б міг забезпечити його підприємство ефективною енергією.
Разом з промисловцем Маріноні Ленуар розробив новий газовий двигун, в якому використовувався світильний газ. Для забезпечення займання газу компаньйони винайшли електричний запальник. Після реклами свого винаходу, двигуни Ленуара почали купувати промисловці, але незабаром виявилися розчарованими.
Двигуни Ленуара-Мариноні виявилися дуже ненажерливими, маючи коефіцієнт корисної дії, що не перевищував 5%. Це означало, що більшість енергії йшла на нагрівання навколишньої атмосфери, а не на виконання роботи. Крім того, нові двигуни потребували значної кількості мастила, що ускладнювало їх експлуатацію.
Коли у 1867 році на Всесвітній Паризькій виставці був представлений ефективніший газовий агрегат, роботи Ленуара були практично забуті. Проте його дослідження у галузі теплотехніки стали основою для подальших відкриттів у цій сфері.
Винахід газового двигуна став важливим етапом у розвитку машинобудування та енергетики. Хоча перші моделі не відповідали сучасним вимогам ефективності, вони відкрили нові горизонти для розвитку техніки. Лебон і Ленуар, хоч і не досягли успіху за свого життя, заклали основи для майбутніх поколінь винахідників, які продовжили працювати над удосконаленням газових двигунів. Історія газового двигуна — це не лише шлях до нових технологій, але й приклад того, як важливо продовжувати експерименти, не зважаючи на невдачі.